Забезпечення державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні
В цілому державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні пройшла початковий, засадничий етап становлення. Про це свідчить, зокрема, формування законодавчих засад з різних питань взаємодії органів виконавчої влади з громадянським суспільством, а також певна усталеність практики визначення державою стратегічних завдань у відповідному напрямі (вже реалізовані три стратегічні документи та підготовлений проєкт нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021— 2026 роки). Загалом рух у цьому напрямі є значним позитивом для України, яка досі перебуває на шляху посттоталітарних суспільно-політичних трансформацій і пошуку оптимальної парадигми функціонування держави та її взаємодії зі суспільством. Однак загальна ефективність державної підтримки розвитку громадянського суспільства не є достатньою, що підтверджується як вітчизняними дослідженнями, так і міжнародними рейтингами. Зокрема, згідно з міжнародним Індексом сталості розвитку організацій громадянського суспільства протягом 2014—2019 років в Україні маємо лише незначні покращення у питаннях організаційної спроможності інститутів громадянського суспільства, їх фінансової життєздатності, розвитку інфраструктури громадського сектору. Проєкт „Барометр ОГС: оцінка середовища для громадянського суспільства у країнах Східного партнерства” у моніторинговому звіті за 2019—2020 роки фіксує низку проблем у сфері правового забезпечення консультацій з громадськістю, захисту свободи мирних зібрань, безпеки громадських активістів тощо. Одним зі слабких місць становлення державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства залишається його організаційно-функціональне забезпечення. Система спеціальних підрозділів в органах виконавчої влади формується вже близько 20 років, однак цей процес й дотепер незавершений. Функції таких підрозділів нормативно неврегульовані, тому на практиці їх діяльність суттєво різниться в різних органах (а кадровий і технічний потенціал залежить від політичних пріоритетів керівництва). Водночас поступ у реалізації державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства суттєво стримує відсутність у системі виконавчої влади органу, покликаного відігравати провідну роль у згаданій сфері (формувати політику, визначати стандарти та координувати діяльність інших органів). Через це відповідна державна політика в Україні не має інституційної сталості та розвивається хаотично і неузгоджено. Понад те, несталість організаційно-функціонального забезпечення не дозволяє системно впроваджувати орієнтовану на демократичні стандарти модель взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства. Натомість, як наголошує Ю. Шайгородський, досі в українській практиці відчутною є тенденція до прагнення „підкорення” державою інституцій громадянського суспільства та побудови „моделі” стосунків, у яких інститути громадянського суспільства виконуватимуть функцію своєрідної легітимації рішень і дій органів влади. Образно кажучи, ситуація видається такою, що з точки зору декларацій і нормативно-правового забезпечення державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні робить значні кроки вперед, але слабкими інституційними „ногами” і на хиткому ціннісному ґрунті. Україна прагне швидко наздогнати країни, в яких демократичні процеси, інститути, цінності формувалися століттями. З нормативної точки зору може здаватися, що в нас уже запроваджені ті самі демократичні процедури, що і в європейських країнах (наприклад, публічні консультації чи фінансова підтримка громадських об’єднань). Однак на практиці вони реалізуються проблематично, адже інші складники системи взаємодії „держава — громадянське суспільство” є незрілими та недостатньо ефективними.
Залишається актуальним подальший пошук шляхів розв’язання проблем державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства, у тому числі визначення оптимальної саме для України моделі її організаційно-функціонального забезпечення, що враховуватиме внутрішньополітичні чинники та сучасні тенденції розвитку громадянського суспільства і демократичних процесів. Це стосується, насамперед, вирішення питання, який орган виконавчої влади міг би ефективно формувати політику у відповідній сфері та координувати її реалізацію іншими органами. Ситуацію ускладнює те, що на розвиток громадянського суспільства впливає широке коло питань, віднесених до компетенції різних міністерств, а практика визначення провідного міністерства в європейських країнах є різною та неоднозначною і тому потребує детального аналізу, а не сліпого копіювання. Також важливим є чітке закріплення „базових” функцій та єдиних стандартів роботи підрозділів з питань взаємодії з громадськістю органів виконавчої влади. У кожному конкретному органі вони будуть поєднуватися зі специфічними функціями щодо створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства в певних сферах, віднесених до їх компетенції.
